пʼятницю, 29 березня 2013 р.

95 років від дня народження українського прозаїка О.Гончара


 "Собори душ своїх бережіть, друзі... Собори душ!..."
Доля Олеся Гончара, світоча української нації,так зріднена з долею України, як зріднені мати й син. Він прийшов на світ, коли з любові й муки після сивих віків борні народжувалася наша держава – Українська Народна Республіка. Він як ровесник ії прожив з вірою, що вона, хоч і була розіп’ята на хресті, ще не вмерла ш не вмре. Він дожив з цією вірою до Великодня ії воскресіння і урочисто вітав цю святу годину на всенародному вічі.
Народився 3 квітня 1918 року в селі у робітничому селищі Ломівка неподалік Катеринослава (нині у межах Дніпропетровська) у родині Терентія Сидоровича та Тетяни Гаврилівни Біличенків. . Олесь Гончар згадував: «Народився, певне, не 3 квітня, а десь біля Трійці, бо Шура - сестра — каже, що бігала мене шукати в картоплі (де мене знайшли) і картопля була вже велика. Отже, метрики, видно, вже пізніше тато зробили по Шуриних (бо вона народилася 4 квітня)». Коли Терентій Сидорович, солдат, повернувся після Першої світової війни, у нього на грудях золотом сяяли два георгіївські хрести. Недовго тривало щастя родини. Через три роки після війни, надірвавшись на будівництві нової хати, померла мати. Незабаром в хаті вже була мачуха. «Вона, мачуха, всі роки порядкувала в хаті, а не георгіївський кавалер», — зізнався на схилі літ письменник.
 
Хата-музей Олеся Гончара в селі Суха Кобеляцького району Полтавської області
Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, із Ломівки його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Полтавської області. Бабуся замінила майбутньому письменникові матір. 1927 року при вступі до школи був записаний як Гончар (дівоче прізвище матері, прізвище бабусі та дідуся по матері).
«Він ніколи нічого не хотів для себе. Був красивий і гордий в юності і в високі свої літа.»
                                                                                      Дмитро Білоус