четверг, 19 декабря 2013 г.

Намалюємо Новий рік

Намалюємо Новий рік

В нашій бібліотеці був проведений віртуальний конкурс малюнків. Пропонуємо вашій увазі найкращі з них.

Вероніка Суворова 3клас 8 школа








Переможцем конкурсу став малюнок Халявіної Тетянки, учениці 3 класу Чугуївської спеціалізованої школи № 8

пятница, 6 декабря 2013 г.

Борис Грінченко - письменник, педагог, громадський діяч (1863 - 1910)



Видатний український письменник і педагог,  вчений, критик, мовознавець, літературознавець, культурний і громадський діяч Борис Дмитрович Грінченко народився 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр на Харківщині в дрібнопомісній дворянській родині. Батько добре знав українську мову, але спілкувався нею тільки з селянами, дома ж розмовляли тільки російською. Але хлопчик змалку полюбляв слухати мелодичну, поетично-лагідну рідну мову.
У батьковому домі була велика бібліотека і здібний хлопчик виховувався на кращих зразках  світової  художньої літератури. "Першими вчителями літературними" Борис Грінченко називає В. Скотта, Д. Байрона, В. Гюго, О. Пушкіна, М. Некрасова, О. Кольцова. Саме вони сприяли формуванню вольового характеру письменника. Але вирішальним для долі Бориса Грінченка як письменника стало знайомство з творами Тараса Шевченка, які він прочитав ще учнем Харківської реальної гімназії й під впливом яких почав писати українською мовою.
Критично ставлячись до тогочасного суспільного ладу та глибоко співчуваючи знедоленому люду, Борис Грінченко підтримує зв’язок з гуртком революційних народників, читає і розповсюджує заборонену царським урядом літературу. Як наслідок, 29 грудня 1879 року, в віці 16-ти років, його заарештовують і кілька місяців тримають в ув’язненні. Юнака відраховують з гімназії.
Вийшовши з в’язниці, у невимовно скрутних матеріальних умовах, заробляючи репетиторством, Борис Грінченко займається самоосвітою та готується до екстернату у Харківському університеті. Він наполегливо шукає практичної реалізації своєї всебічно продуманої культурно-освітньої програми. Важливе місце у цій програмі надавалося книжкам для народу, зокрема для дітей. У Харкові письменник видає три книжки для народного читання – художні «Бідний вовк», «Два товариші» і науково-популярну брошуру «Про грім та блискавку».
У 1881 р. Борис Грінченко успішно склав екзамен на народного вчителя при Харківському університеті. З 1881 року починається його освітньо-педагогічна  діяльність, яка тривала до 1893 року. Вчителював він у селах Харківщини, Сумщини, Катеринославщини. Також у 1881 році було надруковано перші вірші молодого поета у львівському журналі «Світ».
У 1883 році, після літніх курсів вчителів він одержав посаду у селі Олексіївці Зміївського повіту. У Змієві на вчительських курсах Борис Грінченко познайомився із молодою вчителькою Марією Миколаївною Гладиліною. Ця зустріч у його житті була найважливішою. Щирі задушевні розмови, спільні інтереси, листування зблизило їх так що вони називали одне одного лише по-родинному: "Сестро Марусю", "Брате Борисе". На початку 1884 р. він одружується з Марією Миколаївною, яка стала йому вірним другом і соратником у всіх справах, а згодом - письменницею і перекладачем.
У 1887 р. молоде подружжя Грінченків приїздить до с. Олексіївка Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії (нині Луганської області). Відома освітня діячка і письменниця Х.Д. Алчевська відкрила народну школу у маєтку свого чоловіка. Христина Данилівна була незадоволена навчальним процесом і розшукувала справжніх ентузіастів освіти. У Харкові М. Лободовський і В. Мова порадили запросити у школу Бориса Дмитровича. Завдяки старанням Алчевських тут був створений справжній райський куточок, у якому влітку любила відпочивати не тільки родина Алчевських, а й гості.
У селі Олексіївці Борис Грінченко з дружиною повністю присвятили себе навчально-виховній роботі. Христина Данилівна була задоволена самовідданими вчителями, надіючись на них, і тому без тривоги виїжджала у Харків, де знаходився великий будинок Алчевських, а також у Москву чи Петербург. Борис Дмитрович був задоволений, що управителька школи не втручалася в навчально-трудовий процес. Вона ж була задоволена, що її школа є однією з кращих в окрузі. Шість років перебування на Луганщині стали дуже плідними для подружжя Грінченків.
Учителювання Борис Грінченко поєднував з фольклорно-етнографічною, культурологічною, науковою та лінгвістичною справами. У цей час його різножанрові твори, підписані або власним прізвищем, або псевдонімом (П.Вартовий, Василь Чайченко, Б.Вільхівський, Іван Перекотиполе), регулярно друкуються в журналах та альманахах. Виходять у світ його поетичні збірки «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Під хмарним небом» (1893). Також Грінченко пише низку статей про школу і для школи, надзвичайно потрібних у той час: «Народні вчителі й українська школа», «На беспросветном пути. Об украинской школе». Він є автором «Української граматики до науки читання й писання», першої книжки для читання в школі «Рідне слово», яку написав разом із дружиною Марією Грінченко (літературний псевдонім – Марія Загірня).
У 1893 році Борис Грінченко переїздить до Чернігова і, працюючи тут на різних посадах у земстві, повністю присвячує себе культурно-освітній роботі. Разом з дружиною він успішно реалізує свою освітню, педагогічну програму – видає власним коштом в умовах найжорстокішої цензури книжки для народу. Незважаючи на цензурні зашморги, у видавництві Грінченка побачили світ понад 50 книжок для народного читання тиражем близько 200 тисяч примірників. Серед них вірші Т.Шевченка, оповідання М.Коцюбинського, приказки Є.Гребінки, байки Л.Глібова та ін.
Борис Грінченко брав активну участь у роботі нелегальної «Чернігівської громади», програма якої мала на меті протидіяти самодержавству. Згодом Чернігівське жандармське управління сповістило департамент поліції про утворення в Чернігові таємного антиурядового політичного гуртка, до складу якого входили М. Коцюбинський, його дружина, Б. Грінченко, І. Шраг та інші. Бориса Дмитровича було звільнено із Земської управи.
Після звільнення, родина Грінченка опинилися в скрутному матеріальному становищі. Через деякий час друзі допомогли влаштуватися йому у Чернігівському музеї української старожитності завзятого колекціонера Василя Тарновського. Музей на той час був одним з найбагатших зібрань з історії, мистецтва, літератури, етнографії та археологічних знахідок на Україні. Дружина Пантелеймона Куліша Ганна Барвінок передала сюди все, що було пов'язане з іменем Куліша. Тільки експонатів за іменем Тараса Шевченка нараховувалось 758.
Борис Грінченко з властивою йому працьовитістю взявся за діло. Разом з Марією Миколаївною цілими днями і вечорами проводив упорядкування нагромаджених безцінних скарбів української старовини. У 1900 році був складений і виданий великий том "Каталога музея украинских древностей". Багато довелось їздити по Україні і розшукувати нові невідомі експонати.
Деякий час Борис Грінченко займається лише літературною роботою. Пише дві повісті – дилогію «Серед темної ночі» і «Під тихими вербами», оповідання «Покупка», «Палії», «Як я вмер», низку поетичних творів.
У 1902 році йому запропонували взяти участь у створенні словника української мови, який задумала видавати редакція "Киевской старины". І сім'я Грінченків вирішила відгукнутися на запрошення. Вони переїжджають до Києва.
Матеріальні умови в Києві були набагато кращими. Але це не змінило ні характеру, ні працьовитості Грінченка. Він повністю поринув у роботу над словником, який мав бути закінчений до першого листопада 1904 року.
З матеріалів, які були в розпорядженні журналу «Киевская старина», та зі своїх власних Грінченко уклав чотиритомний «Словарь української мови». Завершена 1904 року праця здобула високу оцінку вітчизняних і зарубіжних фахівців, а 1906 року Російська Академія Наук відзначила «Словарь української мови» другою премією ім. М.Костомарова.
Під час перебування у Києві Борис Грінченко не тільки працював над словником, а й займався громадською діяльністю. В 1905-1907 роках його діяльність здебільшого зосередилася навколо організації української преси і товариства "Просвіта".
Донька Грінченків Настя, переїхавши у Київ разом з батьками, вступила до восьмого класу гімназії Дубинської. Вона цікавилась українським національним рухом, перекладала, пробувала писати, захоплювалась музикою. Після закінчення гімназії Настя поїхала у Львів, де записалася на філософський факультет і слухала лекції професорів Грушевського, Колесси, Студинського. Незабутнє враження справила на неї зустріч з Франком. Крім того, вона познайомилася з членами РУП (революційна українська партія), що її повністю захопило. Приїжджаючи додому в Київ, не дивлячись на перевірку, вона привозила підпільну літературу. Вона обрала революційний шлях, ставши активною учасницею соціал-демократичного робітничого руху.
На початку 1906 року у Насті розвинувся туберкульоз. Невдовзі Настя Грінченко померла, а вслід за нею і її крихітний син, єдиний онук письменника.
Грінченко тяжко пережив нещастя, у яке потрапила його родина. Він починає хворіти і у вересні 1909 року виїздить разом з дружиною на лікування до Італії. Південне місто Оспедаленні стало його останнім життєвим притулком. Помер письменник 6 травня 1910 року. Похорони відбулися 9 травня у Києві на Байковій горі.

суббота, 30 ноября 2013 г.

В мире словарей



В этом году исполнилось ровно 150 лет как начал печататься первый выпуск «Толкового словаря живого великорусского языка» В.И. Даля. Этому знаменательному событию мы и решили посвятить наш библиотечный урок «В мире словарей», который прошел 26 ноября в стенах нашей библиотеки.
С учениками 6-го класса школы №2 мы отправились в путешествие в страну Словарей.
Дети  приняли активное участие в конкурсе «А знаешь ли ты?». Отвечая на вопросы конкурса, ребята узнали, на какие два вида подразделяют все словари, какая книга может ответить на вопросы: «Где, что и как, почему?», в каком словаре можно узнать о происхождении слов и как называются словари, поясняющие значение слова. Учащиеся ответили, что о значении слов можно узнать из толковых словарей. Самый известный пример такого словаря – это Толковый словарь живого великорусского языка. Дети имели возможность полистать страницы этого словаря и узнать, что он является самым знаменитым наследием Владимира Ивановича Даля. В 4 томах этого справочного издания, над которым Владимир Иванович трудился 53 года, собрано более 200 тыс. слов и 30 тыс. поговорок и пословиц.
В отличие от академических словарей того времени, Даль включил в свой словарь разговорную лексику, просторечие, жаргонизмы, диалектизмы, собранные в разных областях России, а также фразеологию, пословицы, поговорки и т.п.
Почти полтора века словарь Даля остаётся одним из лучших толковых словарей русского языка.
Так же дети поучаствовали в конкурсной программе по фразеологии и викторине «Устаревшие слова».

1 декабря - Всемирный день борьбы со СПИДом



29 ноября в стенах нашей библиотеки прошло мероприятие, посвященное Всемирному дню борьбы со СПИДом. В нем приняли участие ученики 9А класса Чугуевской гимназии №5.

Эпидемия СПИДа длится около 30 лет: считается, что первые массовые случаи заражения ВИЧ-инфекцией произошли в конце 1970-х годов. Хотя с тех пор ВИЧ был изучен лучше, чем любой вирус в мире, миллионы людей продолжают умирать от СПИДа, и миллинам людей ставится диагноз ВИЧ-инфекция. СПИД относится к числу пяти главных болезней-убийц, уносящих наибольшее число жизней на нашей планете. Эпидемия продолжает расти, охватывая все новые регионы. За эти годы изменились не только знания о ВИЧ и СПИДе, но и отношение общества к этой проблеме. От невежества и слепого страха перед неизвестной болезнью человечество пришло к частичной победе науки над вирусом, а здравого смысла - над истерией и спидофобией.
Многие люди думают, что ВИЧ и СПИД - это одно и то же. Это не так.
Вирус  Иммунодефицита Человека (ВИЧ) известен с начала 80-х годов ХХ столетия. К настоящему времени определена его природа и структура, исследованы пути передачи и жизнеспособность вируса.
Когда человек заражается ВИЧ, вирус начинает разрушать иммунную систему, которая отвечает за защиту организма перед болезнями. Этот процесс не виден.
Человек, живущий с ВИЧ, может выглядеть и чувствовать себя хорошо на протяжении многих лет и даже не знать, что он инфицирован. Затем иммунная система слабеет, и человек становится уязвим для болезней, многих из которых обычно можно избежать.
Обнаружить ВИЧ в организме можно примерно через 3-6 месяцев после заражения при помощи специального анализа крови, который выявляет антитела к вирусу. Этот период после заражения и до появления антител к ВИЧ в крови называется "периодом окна".
Человек, живущий с ВИЧ, со временем может начать болеть чаще, чем обычно. Диагноз СПИД (Синдром Приобретенного Иммунодефицита) обычно ставится спустя несколько лет после заражения ВИЧ, когда у человека развиваются одно или несколько очень серьезных заболеваний.
Таким образом, ВИЧ и СПИД - не одно и то же. ВИЧ - это вирус, который подавляет иммунную систему, а СПИД - это комплекс заболеваний, которые возникают у человека с ВИЧ на фоне низкого иммунитета.
ВИЧ и СПИД вызывают страх и беспокойство, которые часто оказываются преувеличенными. Люди боятся заразиться ВИЧ при обычном бытовом контакте. На самом деле эти страхи необоснованны, и обычный контакт с людьми, живущими с ВИЧ/СПИДом, абсолютно безопасен. Все пути передачи ВИЧ хорошо исследованы и научно доказаны.
Остановись! Задумайся! Опомнись!
Ты – Человек. И ты сильней, чем СПИД.
Запомни меры собственной защиты,
В борьбе с инфекцией используй их как ЩИТ!
Как происходит заражение ВИЧ?
Существует несколько путей заражения ВИЧ инфекцией:
- при переливании зараженной крови;
- совместное использование шприцев, игл и другого инъекционного инструментария;
- использование нестерильного инструментария для татуировок и пирсинга;
- использование чужих бритвенных принадлежностей, зубных щеток с видимыми остатками крови;
- незащищенный (без презерватива) проникающий половой акт;
- передача вируса от ВИЧ-позитивной матери ребенку - во время беременности, родов и при кормлении грудью.
ВИЧ не передается:
·                   при рукопожатии или объятиях;
·                   через пот или слезы;
·                   при кашле и чихании;
·                   при использовании общей посуды или постельного белья;
·                   при использовании общих ванны и унитаза;
·                   при совместных занятиях спортом;
·                   при пребывании в одном помещении;
·                   в общественном транспорте;
·                   через животных или при укусах насекомых;
·                   при поцелуе / через слюну, так как концентрации вируса в слюне недостаточно для инфицирования.
За всю историю изучения ВИЧ/СПИДа не было зафиксировано ни одного случая заражения этим способом.
Так же мы с ребятами поговорили о людях, живущих с этим страшным диагнозом. О том, что чувствуют и переживают ВИЧ-позитивные люди. ВИЧ - это приговор, который не дает шансов на выздоровление, однако мы можем помочь продлить жизнь: нужно просто с пониманием относиться к ВИЧ-позитивным, дарить им свою поддержку, понимание и дружбу.