«Соборнісь України: як це було»

95 років Соборній Україні

День 22 січня 1919 року ввійшов до національного календаря як велике державне свято – День Соборності України. Саме тоді на площі перед Київською Софією відбулася подія, про яку мріяли покоління українських патріотів: на волелюбному зібранні було урочисто проголошено злуку Української народної республіки і Західноукраїнської народної республіки.

Нам сестричка нині розказала,

Що колись давно (я добре знаю) –

У зимовий ранок засіяло

Сонце волі у моєму Краю.

  

Вийшли люди на майдан Софії,

Де колись лунала княжа слова.

Хтось сказав : «Сповнились ваші мрії!

Україна вільна вже держава!»

Хтось сказав, і всі почули люди,

З Києва аж по самі Карпати:

«Україна є , була і буде!

Вже її нікому не здолати!»

 

Нам сестричка розказала нині,

І сама я це вже добре знаю:

Знов прийде чарівна ця хвилина

В Українському моєму Краю.

Як тоді, зійдуться ранком люди,

Пролунають знов слова палкії,

Запанує наша воля всюди

І заграє грімко дзвін  Софії!

У тяжкій і тривалій боротьбі за національне визволення, утвердження власної державності наш народ не раз переживав як гіркі, так і радісні події.

Одна з таких сторінок нашого минулого – боротьба українського народу за соборність своїх земель.

Слово «соборність» включає в себе єдність і згуртованість. У слові «соборність» ми чуємо слово «собор». Ще великий український класик Олесь Гончар закликав: «Бережіть собори душ наших!».

Так вже розпорядилася історія, що упродовж століть наш народ та землі України були розрізнені, належали до різних держав: Російської імперії, Польщі, Австро-Угорщини. Тож споконвічною мрією українців було об’єднання розрізнених частин України в межах однієї держави.

У середині листопада 1918 р. Австро-Угорська імперія розпалася під впливом революційних подій у країні. І вже 1 листопада війська Української Національної Ради захопили Львів, проголосивши створення Української держави. А 13 листопада за новоутвореною державою закріпилася назва Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

Тож одним із найважливіших завдань уряду ЗУНР було об’єднання усіх українських земель в одну державу.

Ситуація змінилася, коли до влади прийшла Директорія, було відновлено Українську Народну Республіку та її закони. Як можна було сподіватися, Директорія поставилася дуже прихильно до ідеї соборності. Як наслідок, ініціатори об’єднавчого руху представники Державного Секретаріату ЗУНР Дмитро Левицький, Лонгин Цегельський, члени Директорії Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Панас Андрієвський, Федір Швець 1 грудня 1918 року підписали у Фастові перед вступний договір про наміри об’єднати населення і території обох утворень в одну державу. Перше рішення в цьому напрямі зробила Українська Національна Рада, яка 3 січня 1919 року одностайно прийняла ухвалу про злуку Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою.

Об’єднавчий рух , який наприкінці 1918 – початку 1919 року охопив майже всю Україну, досяг свого апогею і у двадцятих числах січня перемістився в столицю УНР. Київські видання друкували багато статей, інформації, інтерв’ю, присвячені об’єднанню українських республік.

Директорія і Рада Народних Міністрів призначили урочисте святкування об’єднання УНР і ЗУНР на 22 січня.

Представник Директорії Федір Швець виголосив великі слова:

«Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України – Галичина, Буковина, Закарпаття і Придніпровська Україна – в одну Велику Україну… Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу».

Задзвонили срібні дзвони в Україні,

Аж по світі по широкім стало чути:

«Зустрічайте Воскресіння день! Віднині

Навік-віки Україні вільній бути!»

Зашумів відвічний Київ прапорами,

Розлилась народу повідь по Подолі,

На майдані, на Софійськім, з корогвами

Зустрічала Україна свято волі.

Проте втримати незалежність та єдність України в той період не судилося: тяжке економічне та воєнне становище, взаємна недовіра політиків призвели до катастрофи. Через кілька місяців після того, як було проголошено про утворення єдиної Української Народної Республіки, більшовики захопили Київ, Східну Галичину окупувала Польща, а Закарпаття – Чехословаччина. Із завершення революційних подій національно – державний процес припиняється в Україні, але продовжується за кордоном, у тих державах, на території яких перебували в еміграції члени уряду УНР. Ідея соборності постійно жила в мріях українців.

Святкуючи День Соборності 22 січня 1990 року, мільйони тоді ще радянських українців побудували «живий ланцюжок» від Києва до Львова, а кілька десятиліть потому український народ реалізував свою багатовікову мрію жити в соборній державі, поголосивши Акт незалежності України 24 серпня 1991 р.

З 1999 року, відповідно до наказу Президента України Л. Кучми від 21 січня 1999 р. № 42/99, День проголошення соборності України став державним святом незалежної України.

Розквітай, прекрасна Україно,

Рідна земле, матінко моя.

Хай лунає мова солов’їна,

Пісня неповторная твоя.

Хай смереки, ясени й тополі,

Квіти, луки, трави і сади

Шепчуть вірші щедрі, добрі, вольні,

Чисті, із джерельної води.

Нам би вічно милуватись нею,

А лихі дороги обминуть,

Дай напитись серцем і душею,

І піти з тобою і мрійну путь.

Розквітай, прекрасна Україно,

Рідна земле, матінко моя.