130 років з дня народження Бориса Пастернака

10 лютого виповнюється 130 років з дня народження видатного поета Бориса Пастернака.
Чугуївська бібліотека для дітей підготувала невеличку віртуальну довідку, присвячену цієї події.

Борис Леонідович народився у Москві, в сім’ї академіка живопису Л. О. Пастернака. У будинку часто збиралися музиканти, художники, письменники, ріс він у творчій атмосфері.

У 1903 році юнак впав з коня і зламав ногу. Через це Пастернак на все життя залишився кульгавим, хоча і приховував як міг своє каліцтво.

Борис стає учнем П’ятої Московської гімназії в 1905 році. Він продовжує займатися музикою і пробує писати твори сам. Крім цього майбутній поет займається живописом.

У 1908 році Борис Леонідович стає студентом Московського університету. Він вчиться на філософському відділенні. Перші несміливі віршовані досліди припали на 1909, але тоді Пастернак не надавав їм значення. Після випуску примкнув до «Мусагетам», потім до футуристичної об’єднанню «Центрифуга». Після революції лише підтримував зв’язок з «ЛЕФом», проте сам більше ні в які гуртки не вступав.

Перша збірка виходить в 1916 році і називається «Поверх бар’єрів».

У 1921 році родина Бориса Леонідовича емігрує до Берліна. Після цього поет активно підтримує зв’язок з усіма творчими діячами, що покинули країну . Рік потому він одружується на Євгенії Лур’є. У них народився син Євген. Тоді ж виходить книга віршів «Сестра моя – життя». У двадцяті роки вийшов ще ряд збірок, з’являються перші досліди в прозі.

Наступне десятиліття присвячено роботі над автобіографічними нарисами «Охоронна грамота».

Саме в тридцяті роки Пастернак отримує визнання. У середині десятиліття з’являється книга «Друге народження», в якій Борис Леонідович пробує писати в дусі радянської епохи.

У 1932 році розлучається з Лур’є і одружується з Зінаїдою Нейгауз. Через п’ять років у пари народжується син, названий на честь дідуся Леонідом.

Спочатку ставлення радянської влади і зокрема Йосипа Сталіна до поета було прихильним. Пастернаку вдалося домогтися звільнення з в’язниці Миколая та Льва Гумільових (чоловік і син Ахматовой). Він також відправляє вождю збірку віршів і присвячує йому два твори.

Однак ближче до сорокових радянська влада змінює свою милість.

У сорокових роках перекладає зарубіжну класику – твори Шекспіра, Гете та інших. Цим і заробляє на життя.

Вершина творчості Пастернака – роман «Доктор Живаго» – створювався десять років, з 1945 по 1955. Однак батьківщина заборонила друкувати роман, тому «Доктор Живаго» був опублікований закордоном – в Італії в 1957 році. Це призвело до засудження письменника в СРСР, виключенню зі Спілки письменників і подальшого цькування.

1958 – Пастернак отримав за «Доктора Живаго» Нобелівську премію. Цькування стало причиною нервового розладу поета, яке в підсумку призвело до раку легенів і смерті. Борис Леонідович так і не встиг дописати п’єсу «Сліпа красуня».

Помер Пастернак у себе вдома, в ліжку, з якого вже давно не піднімався, в 1960 році, 30 травня.

Сучасники описують Пастернака як людину скромну, по-дитячому довірливу і наївну. Його вирізняла грамотна, правильно поставлена мова, багата цікавими оборотами і афоризмами.

"Лицар української словесності". До 250-річчя від дня народження І. П. Котляревського

Іван Котляревський… Ім’я це викликає у кожного низку асоціацій: безсмертний парубок Еней, і незабутня Наталка Полтавка – героїня однойменної п’єси, що стала, за визначенням І. Карпенка-Карого, праматір’ю українського театру. Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня 1769 року на околиці Полтави у родині дрібного чиновника-канцеляриста міського магістрату, дворянина за соціальним станом. Мати письменника, Параска Жуковська, походила із сім’ї козака Решетилівської сотні. Родина була небагатою. Іноді малому Іванку доводилося вдовольнятися шматком хліба й ходити босим, але весела вдача допомагала переносити домашні нестатки. З дитячих років у нього виявилася охота до читання і старанність у заняттях. Ще в семінарії Іван Котляревський захопився літературою, мав особливу пристрасть до віршів, умів до будь-якого слова добирати дотепні рими, за що товариші прозвали його «рифмачем». Перші спроби пера, на жаль, не збереглися. У 1821р. І. П. Котляревський став почесним членом Петербурзького Товариства любителів російської словесності, був скарбником і книгохранителем Полтавського відділення Російського біблійного товариства. Він був обраний членом Харківського товариства любителів красного письменства.
«Він перший почав писати мовою, якою говорило населення цілого краю, але якою не писали. Він зробив м’яку, виразну, сильну, багату мову літературною, і українська мова, яку вважали лише місцевим наріччям, з його легкої руки зазвучала так голосно, що звуки її рознеслись по всій Росії. На ній потім співав пісні і Шевченко». (В. Короленко) Літературний доробок письменника за обсягом невеликий. Це поема «Енеїда», драма «Наталка Полтавка» і водевіль «Москаль-чарівник». Історичне значення п'єс в тому, що вони започаткували нову українську драматургію, написану «живою» розмовною мовою, побудовану на засадах народності.