"Лицар української словесності". До 250-річчя від дня народження І. П. Котляревського

Іван Котляревський… Ім’я це викликає у кожного низку асоціацій: безсмертний парубок Еней, і незабутня Наталка Полтавка – героїня однойменної п’єси, що стала, за визначенням І. Карпенка-Карого, праматір’ю українського театру. Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня 1769 року на околиці Полтави у родині дрібного чиновника-канцеляриста міського магістрату, дворянина за соціальним станом. Мати письменника, Параска Жуковська, походила із сім’ї козака Решетилівської сотні. Родина була небагатою. Іноді малому Іванку доводилося вдовольнятися шматком хліба й ходити босим, але весела вдача допомагала переносити домашні нестатки. З дитячих років у нього виявилася охота до читання і старанність у заняттях. Ще в семінарії Іван Котляревський захопився літературою, мав особливу пристрасть до віршів, умів до будь-якого слова добирати дотепні рими, за що товариші прозвали його «рифмачем». Перші спроби пера, на жаль, не збереглися. У 1821р. І. П. Котляревський став почесним членом Петербурзького Товариства любителів російської словесності, був скарбником і книгохранителем Полтавського відділення Російського біблійного товариства. Він був обраний членом Харківського товариства любителів красного письменства.
«Він перший почав писати мовою, якою говорило населення цілого краю, але якою не писали. Він зробив м’яку, виразну, сильну, багату мову літературною, і українська мова, яку вважали лише місцевим наріччям, з його легкої руки зазвучала так голосно, що звуки її рознеслись по всій Росії. На ній потім співав пісні і Шевченко». (В. Короленко) Літературний доробок письменника за обсягом невеликий. Це поема «Енеїда», драма «Наталка Полтавка» і водевіль «Москаль-чарівник». Історичне значення п'єс в тому, що вони започаткували нову українську драматургію, написану «живою» розмовною мовою, побудовану на засадах народності.