Історія свята, на жаль, має дуже трагічне начало. Себто, святкуємо ми цей день з присмаком гіркоти. 21 лютого 1952 року в Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний день рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року цей день відзначають і в Україні.
Мови є найсильнішим інструментом збереження й розвитку нашої матеріальної та духовної спадщини. За оцінками ЮНЕСКО, половина з 6 тисяч мов світу можуть найближчим часом втратити останніх носіїв. Усі кроки з підтримки поширення рідних мов не лише слугують сприянню мовній різноманітності й багатомовному утворенню, розвитку ґрунтовнішого знайомства з мовними та культурними традиціями в усьому світі, а й зміцнюють солідарність, засновану на взаєморозумінні, терпимості та діалозі.
21 лютого — свято унікальне. Винятковість; його в тому, що воно є і спільним, і водночас вузько родинним для людей, яких об'єднала спільна історична доля в єдиний моноліт— народ. Це свято — День рідної мови.
До Міжнародного дня рідної мови у бібліотеці для для дітей оформлено книжкову виставку "Читай сучасне українською".
Мова – це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат кількатисячолітньої еволюції кожного етносу. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу. Мова – найважливіший засіб спілкування людей і пізнання світу, передачі досвіду з покоління в покоління.
