«Людина, для якої книжка вже у дитинстві стала такою необхідною, як
скрипка для музиканта, як пензель для художника, ніколи не відчуває себе
обділеною, збіднілою і спустошеною».
В. Сухомлинський
Жив на світі Учитель. Його звали Василь
Олександрович Сухомлинський. Він був середнього зросту, худорлявий; каштанове
волосся відкривало високе чоло.
Але головними на його обличчі були очі — карі,
променисті, то лагідні, замріяні, то вимогливі, запитальні, а то й усміхнені,
жартівливі.
Усе своє життя з 17 років Василь Олександрович
працював у школі. Учитель за покликанням душі, він учив маленьких і великих
школярів грамоти, математики, літератури, історії.
Але більш за все він хотів навчити дітей думати,
відчувати, радіти й сумувати не лише своїми власними радощами й печалями, а й
татовими і маминими, дідусевими й бабусиними, братовими й товаришевими, зайчика
і синички, верби і тополі, місяця й вітру, всієї нашої землі.
Для цього Учитель сам писав казки й розповідав
дітям, їхнім батькам, учителям. Він написав багато, більше 1500, казок,
оповідань, притч, замальовок з життя дітей. У них Учитель розкрив широкий,
різноманітний, різнобарвний світ, що сточує кожну дитину, охоплює все наше
життя.
Він хотів, щоб цей світ увійшов у душу маленької
дитини, проріс чуйністю, добротою, дбайливістю, відповідальністю і людяністю.
Учитель не лише са м писав казки і розповідав їх
дітям, часто серед природи, у зеленому класі, який він називав Школою під
Голубим Небом або Школою Радості, а й учив дітей самих складати казки, пробуджував
у них думку і слово.
"Казка, — любив повторювати він, — це, образно
кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки й мови."
От зараз і ви, маленькі читачі, доторкнетесь до
думки і слова Василя Олександровича, до його веселкового казкового світу, який
він так хотів перенести у ваші душі і серця.
Хочеться, щоб він пробудив у вас бажання зробити
щось хороше, приємне всім, кого ви любите, знаєте, а також незнайомим і
всім-всім-всім.
(Ольга Сухомлинська)
